В Україні наразі працює 6 державних регіональних цирків та Національний цирк в Києві. І лише останній має власний штат артистів, у решті – переважна більшість програм втілюється артистами Держцирку (Державної циркової компанії України). Як відбувається ця співпраця, на чому ще зосереджена робота циркової компанії та які виклики перед нею постали зараз – ми запитали у генерального директора-художнього керівника Кабакова Сергія Борисовича.

Минулого року Державній цирковій компанії виповнилося 30 років. Пане Сергію, розкажіть для пересічного глядача, що таке зараз Держцирк, які напрямки роботи він охоплює і в якому форматі співпрацює з українськими цирками. У 1993 році Держцирк був створений як база артистів. На основі циркової компанії наказом Міністерства культури створено Раду директорів державних циркових підприємств. Ми працюємо як цирковий конвеєр. Розповім як Держцирк функціонував до повномасштабного вторгнення. Ми мали низку артистів чи номерів, і на Раді директорів вирішували маршрути їхніх гастролей державними цирками. Всі цирки починали і закінчували роботу в один день, потім мали два тижні для заміни. Циркова компанія не має власного приміщення для показу програм. Якщо компанія створювала своє цілісне шоу, ми укладали угоду з державним цирком для прокату і це ставало ще одним джерелом нашого доходу.

Ви сказали “до повномасштабного вторгнення”, а як загалом змінився ваш формат роботи за ці два роки? Спершу нас дуже підкосив COVID-19, коли ми зовсім не працювали. Було багато тварин, ми мали їх годувати, утримувати, сюди ж додалося і відшкодування комунальних послуг, зарплатні. Так сталося і після повномасштабного вторгнення, порушився весь цикл конвеєра, бо цирки не працювали. Перший місяць компанія працювала дистанційно, ми просто не могли дістатися до роботи, я сам був в окупації майже місяць під Бородянкою. Вже в квітні ми почали виходити на роботу. Зібрали колектив “Цирку на воді” і відправили його в Польщу працювати. Ці артисти на початку великої війни застрягли в Харкові, були проблеми з виїздом. Потім їм вдалося дістатися до Львова. І там за ініціативи Продюсерського центру “Цирк України” було вирішено відправляти артистів працювати до Польщі. Це було складно: зібрати дозвільні документи, налаштувати маршрути. Два місяці ці артисти не працювали, ми виплачували їм заробітні плати, а проживання та добові оплачував Продюсерський центр “Цирк України”. Але сьогодні вони вже з великим успіхом працюють, зараз гастролюють в Мюнхені. Це був перший колектив, який виїхав за кордон під час бойових дій. Наразі за кордоном працює багато артистів від компанії, перераховують кошти на свою заробітну плату і продовжують підкорювати світові арени. Ми вже майже налагодили цей механізм, з одного боку – артисти в безпеці і можуть себе реалізовувати, але з іншого – тепер в Держцирку почався кадровий голод.

Тобто зараз артисти виїхали за кордон і компанії, в яких вони працюють, роблять відрахування на заробітну плату артистам? Так, вони працюють від циркової компанії і заробітну плату отримують від нас. Фактично, ми продали свої номери і увесь дохід від цього йде на заробітну плату нашим артистам.

Коли сьогодні глядач приходить в будь-який державний цирк України, то має розуміти, що відповідальною за шоу на манежі є Державна циркова компанія? І яка тоді роль тамтешніх режисерів? Якщо ми даємо цілісну програму, наразі в Україні таких дві: “Цирк на воді” та “Цирк на льоду”, їх ставили наші режисери і несуть за неї повну відповідальність вони. Якщо цирк бере окремі номери для прокату і сам створює програму, то Держцирк відповідає лише за якість номеру чи атракціону. До березня 2023 року колектив “Цирку на льоду” три місяці працювали в Будапешті з постановкою, яку робили ще до великої війни – “Маліфісента”. Коли повернулися до України, я запропонував режисеру перепрофілювати шоу на більш національну тематику. Ми пошили нові костюми, ми з режисером Олегом Капустіним зробили нову постановку і запустили програму “Незламні” на льоду. Вона з успіхом пройшла в Криворізькому, Дніпровському, потім у Львівському цирках. Згодом це шоу запросили до Франції. Після дуже успішного прокату нам запропонували укласти контракт на наступний рік, але вже на довший період.

Пане Сергію, ви декілька разів сказали “з успіхом”. Які ви визначаєте критерії успіху для циркової вистави? На перші покази залучити якомога більше глядачів – це завдання адміністраторів і піарників, а далі, якщо артисти професійно зробили свою справу, глядач сам піде. Аншлаг на шоу – великий показник. Також відгуки від глядачів. Наше шоу у Франції рясніло схвальними коментарями. Підняти глядача з оплесками в кінці вистави – дуже складно, але де б не працювали наші артисти, на фіналі вони збирають овації і зал стоїть. Ще одне наше завдання, аби організатори запросили артистів в новий контракт. Якщо з нами хочуть працювати і хочуть бачити нас в різних країнах – це критерій успіху.

Ми постійно в індустрії й іноді чуємо, що за останні кілька років Державна циркова компанія не підготувала нових постановок, а переважно показує свої дві основні – “Цирк на воді” та “Цирк на льоду”. Що б ви відповіли на такі коментарі? Ці два шоу були підготовлені винятково з артистів циркової компанії. Для того, щоб створити шоу повинна бути певна кількість номерів, артистів. Спочатку ми створили “Цирк на льоду” – якісну, сучасну постановку, вона почала працювати з успіхом, її всі директори цирків ставили в план. Після цього ми почали розробляти нове шоу – “Цирк на воді”. Він також складався винятково з артистів циркової компанії. Так ми залучили в два шоу близько 80% артистів. В нас всього працювало до повномасштабного вторгнення близько 150 осіб – артистів та працівників, які обслуговують номери. До цих проєктів ми розробили ще низку програм – “Амазонки”, “Козацькі забави”. Але, коли зробили “Цирк на воді” та “Цирк на льоду”, в нас лишилась певна кількість номерів, з яких вже неможливо було створити повноцінне шоу. До того ж зараз є шість цирків у нашому конвеєрі. Вони показують одну програму 1-1.5 місяці, тобто, якщо створити ще одну програму, то їй просто буде ніде працювати. За сезон якраз одна програма встигає проїхати всі 6 цирків. Держцирк сьогодні намагається створювати сучасні програми, не возити одноманітну класику різними цирками. Поки є попит на ці програми, ми їх робимо. Хтось каже, що одне й те ж, але це сучасні європейські постановки. І поки про нас говорять, отже ми все робимо правильно. Ніхто не забороняє зробити щось подібне, або щось краще. Зробіть, дайте нам конкуренцію.

Якщо ми говоримо про держсферу цирку, то артисти поділяються на дві категорії: ті, які належать до штату Національного цирку України і ті, які працюють в Державній цирковій компанії. Розкажіть, який наразі у вас штат і як влаштована ваша внутрішня кухня? Зараз у нас 250 осіб художньо-творчого персоналу. Окремо є адміністрація, яка складається з бухгалтерії, відділу матеріально-технічного забезпечення, юрвідділу тощо. Художньо-творчий колектив займається творчою частиною номерів. Більшість складають артисти, також є асистенти, доглядальники тварин тощо. У нас є приміщення в Києві та Харкові – адмінперсоналу в Києві близько 40 осіб, у Харкові – 15.

Пане Сергію, якщо ми говоримо про кількісні показники. Чи є взагалі можливість, щоб українські циркові артисти хоча б наблизилися до того рівня заробітної плати, який є в світі? Заробітна плата залежить не тільки від артиста, не тільки від якості його виступу, але й від фінансової спроможності нашого глядача. Велика вдячність, що зараз нас підтримує Міністерство культури і частково датує на заробітну плату, бо в цей непростий час ми не можемо, на жаль, на себе заробити. Якщо середня ціна квитка в Європі – це близько 30-40 євро. То в Україні найдорожчий – 10-11 євро (в Національному цирку – 25 євро). Є різниця, в зарплатні зокрема. Якщо програма відпрацювала з плюсовими показниками, артист отримує премію, доплати. Казати, що зовсім маленькі зарплати – ні, немає зовсім маленьких зарплат. Сьогодні, початкова ставка артиста починається від 12 тисяч гривень. Тобто в середньому на гастролях артист отримує 17-18 тисяч. Не секрет, якщо я скажу, що моя заробітна плата не надто більша, але я працюю 24/7 і без тривалих відпусток, як в артистів. Гадаю, вони, звісно, заслуговують на більше, але вся Україна переживає нелегкий час і ми шукаємо можливості для покращення. До того ж зауважте, за кордоном приватний артист відпрацював програму, отримав за неї кошти, наприклад, в кілька разів більші, ніж отримав би в Україні. Але до наступної програми він має на ці збереження жити. Тобто може бути так, що ти відпрацював місяць і наступні пів року ти без роботи. А в Держцирку є оплачувані відпустки, лікарняні, простій тощо. Також в кожному державному цирку України дотримуються вимог техніки безпеки. За кордоном цього немає. Сьогодні наш артист приїжджає в будь-який із цирків, і поки він не пройде наш інструктаж, виступати там не буде. А в Європі ніхто не застрахований, ніхто за це не відповідає.

Ви сказали: “якщо програма виходить на плюсові показники”. А буває таке, що програма виходить на мінусові показники в цирку? І що тоді робити? З іншої програми брати гроші і закривати діри. Так буває часто, бо сьогодні ми не окуповуємо себе. Причина у дорогих комунальних послугах. Наведу приклад, перед Новим роком за 10 днів роботи наша програма використала тільки світла на 80 тисяч гривень. За це все нам виставляють рахунки, але й, попри це, ми продовжуємо сьогодні працювати. До повномасштабної війни ми почали створювати нові проєкти. Зараз все рухнуло дуже глибоко вниз. І поки ми повернемось на той рівень, пройде вже багато часу.

Пане Сергію, якщо будь-хто цікавитиметься Держцирком, відкриє перше ж посилання на Вікіпедію і там зазначено, що “Державна циркова компанія співпрацює з такими країнами: Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Латвія та Естонія”. Зараз щось змінилося у цьому списку? Ми вже давно не співпрацюємо з Білоруссю. Багато роботи, певно, не дійшли руки видалити, але ми це приберемо обов’язково з Вікіпедії. Держцирк дуже часто відмовляється від гарних пропозицій на роботу, тому що в програмі беруть участь росіяни або білоруси. Мене запрошували як члена журі на подібні заходи – відмовився. Були пропозиції і в Китай приїхати на фестиваль. Дуже великий фестиваль, але там були росіяни, і ми відмовились. Я мав пропозицію поїхати на фестиваль до Угорщини, але знаю, хто туди приїде, відхилив цю пропозицію. Хоча я дуже поважаю директора Будапештського цирку, ми спілкуємося, він дуже нам допомагав в перші дні війни – вивозити артистів, дітей, харчування для тварин передавав тощо. Але вони обрали нейтральну позицію і вона не сходиться з нашою. Артисти теж спершу питають, хто буде на фестивалі. Якщо дізнаються, що там буде агресор, у всіх відповідь категорична. Ми нікому не забороняємо, але в кожного моральні аспекти цього не дозволяють.

Дякуємо вам за позицію. Щодо членства в журі. Ми з вами познайомилися на фестивалі “Яскрава країна”. Кого б ви як директор циркової компанії могли виділити з учасників? Дуже багато чудових артистів було. Я б всіх запросив на роботу, потенціал величезний, але їхня вікова категорія ще цього не дозволяє. Я бачу, що ростуть дуже гарні хлопчики і дівчатка, які живуть цирком. Є ті, хто прийшов заради задоволення, віддає цьому всього себе. Я запам’ятав хлопчика на ременях – Онищенка Дмитра. На кожному фестивалі його бачу, дуже сильний. На роботу я одну дівчину тільки запросив, хотілося, звісно, більше. Вона погодилася. Я отримав дозвіл від батьків, тепер чекаю, коли вона вже приїде. Є з чого робити нові, сучасні програми з молодими артистами.

А загалом, кого б ви могли виділити з українських циркових артистів? Я не можу сьогодні сказати, що хтось кращий, а хтось гірший. Є артисти високого рівня, є середнього, але низького рівня немає ні в кого. Кожен артист себе віддає роботі, віддає своєму номеру. Кожен робить все для того, щоб бути найкращим. Вони однаково віддаються, але є різні жанри. Дресувальники хижих тварин – безсмертні. Повітряний гімнаст, який робить трюк без страховки теж безсмертний. А жонглер, який 11 м’ячів чи кілець кидає – теж супер. Я не можу когось виділити.

І питання на завершення. Пане Сергію, як ви бачите перспективи розвитку українського цирку в майбутньому, куди і як він може рости? Це вже політичне питання. Розумієте, допомоги не вистачає трохи, але я свідомий того, що сьогодні це недоречно. Чогось, мабуть, і справді не вистачає. Але я зі свого боку намагаюся робити для Держцирку все можливе. Коли я у 2016 році прийняв це підприємство, артисти написали заяву, що потрібні нові костюми, бо їхнім вже по 5-6 років. А бухгалтерія відповідала, що на рахунках тільки заборгованість за три місяці по зарплатні. Але сьогодні ми працюємо і заборгованості немає. Треба пошити костюм? Ми їх пошили. Якщо готуємося до фестивалів і артистам потрібна репетиція, постановка? Ми вкладаємося в це, наші артисти виступають по світу. Сьогодні найголовніше, що ми вже твердо стоїмо на ногах. Маємо змогу оплатити пошиття костюмів, найняти режисера, винайняти приміщення для репетиції номеру, оплатити готель, виплачувати зарплатню, добові. Найголовніше, щоб все було добре, а ми свою справу знаємо і будемо працювати. Все будемо робити для того, щоб циркова галузь в Україні процвітала і була сучасною.

Оригінальна стаття - circuslife.com.ua